[Руссkоmу]

Из диссертации "Ігор Чорновол. Компаративні фронтири: світовй та вітчизняний вимір":
«Сама назва «Україна», – стверджував Я.Дашкевич 1991 р., – яка замінила стародавню назву «Русь», не що інше, як втілення «Великого кордону»: Україна – край, країна, окраїна, окраїна одного світу, протиставленого іншому».
Поляки засвоїли термін «Україна» ще в середні віки, пов’язуючи його з колишнім Київським князівством, – вузько, а також землями Брацлавського та Чернігівського воєводств – в ширшому розумінні; згодом поняття почало вживатися й у відношенні до Волині та Подільського воєводства. Термін водночас функціонував як посполита назва пограниччя. «Назва та – «Україна», ніколи зрештою не посідала офіційного характеру і прийнялася в більш точному значенні досить пізно, – стверджував найавторитетніший польський знавець історії України епохи позитивізму Олександр Яблоновський. – Вживана від часу остаточної інкорпорації (1471) «Київської землі» до Литви в сенсі «уграниччя» (Vol. leg), на означення виключно південних – з боку «ординців», просторів Великого Литовського князівства, вона починає прибирати пізніше своє значення заледве після унії 1569 р. Урядово вперше назву вжито в титулі гучного закону «Порядок із сторони низовців і україни»; проте і в цьому випадку – ще як загальна назва. І навіть закон 1611 р. говорив про «свою волю українну козацьку», а не «на Україні». Єпископ київський Верещинський, сучасник обох законів,– перший, мабуть (у відомій своїй пересторозі Речі Посполитій) вживає назву «Україна» в дещо точнішому значенні. І тільки наступний та вже перманентний неспокій на південному розграниччі Речі Посполитої,даючи тим краям широкий розголос, усталюючи для них назву «України» par excel., з імені посполитого вже перетворює її на власну назву». Тож під час козацьких воєн XVII ст. слово «Україна» поляки почали писати з великої літери, застосовуючи його передовсім до земель Київського, Брацлавського та Чернігівського воєводств.